Святослав Шрамченко народився 3 травня 1893 року в Баку, де у той час вчителював його батько Олександр Миколайович Шрамченко (1859–1921), відомий культурний діяч та етнограф, збирач фольклорних матеріалів та редактор «Українського Етнографічного Збірника». Родина була великою: крім Святослава, в сім’ї були ще дві доньки: Ольга (1896 р.) та Людмила (1900 р). Шрамченки походили зі старого козацького роду Чернігівщини: як часто любив згадувати Святослав, в його родині зберігалася велика збірка універсалів різних гетьманів, а особливою гордістю був універсал гетьмана Івана Мазепи на призначення полковника Леонтія Шрамченка послом до Туреччини. З тих часів родина мала власний герб: «щит: в красном поле серебряная опрокинутая подкова, сопровождаемая сверху серебряною стрелою и снизу свитою веревкою. Нашлемник: три страусовых пера».
У 1903 р. Святослав пішов до першого класу реальної гімназії в Баку (там його батько викладав російську мову). Тоді ж сталася його перша морська подорож за кордон – в іранський порт Ензелі. Як згадував Святослав, ця подорож, а особливо вигляд воєнних кораблів, що стояли в порту, справили на нього велике враження. Можливо саме тоді вперше виникло у нього бажання стати військовим моряком – як згадував в серпні 1936 р. Святослав, для нього «морская служба была всегда с самых малых лет мечтою». Згодом родина Шрамченків ненадовго переїхала до Холму, де в 1905 –1908 рр. Святослав вчився у III-VI класах Холмської гімназії, через що до цього міста він завжди мав «міцний сантимент».
В 1909 р. родина знову переїхала – до Києва, де Шрамченко скінчив VII-VIII класи 1-ої Київської Гімназії. Станом на 1913 р., як подає «Малороссийский родословник» Модзалевського, Святослав навчається в Київському Університету св. Володимира. Загалом, він дістає блискучу освіту – Святослав володів німецькою, англійською, французькою, італійською, іспанською і польською мовами. В той же час, він «з аматорства» зайнявся розведенням курей, в чому мав великий успіх – в 1913 р. на виставці в Києві за свої здобутки в цій галузі він отримає золоту медаль. Загалом же, у Шрамченків завжди було багато тварин – окрім птаства, яким опікувався Святослав, в період 1907-1918 р. в родинній садибі на Глухівщині (м. Вороніж) жив інший домашній улюбленець – пес ньюфаундлендської породи на кличку Гектор, якого назвали так на згадку про іншого улюбленця родини – великого пса-вовка.
Деякий час, як пригадувала своячениця С. Шрамченка Лідія Волконська (у дівоцтві Рибнікова), він пропрацював в торгівельному флоті, однак це здається маловірогідним. Подальшу освіту Святослав здобуває на юридичному факультеті Імператорського Університету в Петербурзі та Олександрівській Воєнно-Юридичній академії . По завершенню свого навчання (в той момент вже йшла світова війна), Шрамченко потрапляє на службу до гардемаринської роти 2-ого Балтійського флотського екіпажу . Святослав пригадував: «…їхав я на службу до фльоти в початку 1 світової війни. По старому українському родинному звичаю в останній момент всі без вийнятку присутні сідають. Гектор спочатку теж сів, але потім підійшов до мене, поклав свою голову мені на коліна і глянувши мені в очі своїми розумними очима, подав мені свою лапу яку я мусів йому стиснути. Потім всі вставали, хрестились на ікони і наставало прощання…».
В травні 1916 р. гардемарин Шрамченко для проходження практики мав бути призначений на лінкор «Пересвіт» (тоді знаходився у Владивостоці) однак на своє прохання, він був направлений в Чорноморський Флот на дредноут «Імператриця Катерина Велика». Моменти своєї служби на цьому кораблі були пізніше описані ним в спогаді «Полундра», присвячені пам'яті його знайомого лейтенанта А. Я. Зубріліна (опубліковані в білоемігрантському часописі «Морской журналъ» № 104 за 1936 р.). Треба відзначити, що це перепризначення врятувало Святославу життя – 3 січня 1917 р. лінійний корабель «Пересвіт» підірвався на німецькій міні перед Порт-Саїдом «Доля не судила загинути на «Пересвіті», як пізніше він згадував. За час гардемаринської практики він відвідав Трапезунд; в Севастополі він також стає свідком вибуху 20 жовтня 1916 р. дредноута «Імператриця Марія».
5 червня 1917 р. Шрамченко скінчив гардемаринські курси по морській частині в ранзі фельдфебеля 2-ої роти Курсів Гардемарин Флоту. Того ж дня, наказом під № 217 по армії та флоту, за результатами екзамену йому було присвоєно звання мічмана. Цікаво було б згадати про долю однокурсників – товаришів С. Шрамченка. Їх очікувала тяжка доля. Щонайменше троє з них загинули в 1917-1919 рр., зокрема був розстріляний 24 червня 1919 р. в Києві лейтенант Сергій Миколайович Дружина, колишній ад’ютант Гетьмана Павла Скоропадського. Кілька десятків інших гардемаринів пройшли через Добровольчу Армію, а після Другої Світової війни були розкидані по цілому світі – від Марокко до США (виясненню долі своїх колишніх однокурсників С. Шрамченко в 1954 р. присвятив статтю в білоемігрантських «Морскіх записках»).
