Іскрен і Светлін зустрічаються вперше на могилі такого собі Міро на одній з найпрестижніших алей Центрального цвинтаря у Відні. На могилу до Міро приходять усі, хто сподівається на диво. А Іскрен і Светлін потребують дива, як ніхто на світі, бо мало того, що щастя до них не прихильне, і той, і той ще й потрапили в таке кепське становище, виходу з якого просто не буває. І Іскрен, і Светлін на початку 1990х рр. втекли з посткомуністичної Болгарії й різними, аж ніяк не легальними шляхами дісталися Відня, щоб зустрітися випадково на цвинтарі, так і не довідавшись, що їхні долі тісно переплетені одна з одною від самого народження. Розлога сімейна сага на тлі болгарської і європейської історії.
У дизайні обкладинки використана картасхема Центрального цвинтаря у Відні.
Книгу видано за підтримки:
Державної канцелярії Австрійської Республіки
Коментар перекладача
«Дімітре Дінев ‒ найяскравіший представник так званої мігрантської літератури на німецькомовному просторі. Мігрантська література або ж література мігрантів доволі цікаве і своєрідне явище в сучасному літературному процесі західноєвропейських країн загалом і німецькомовних зокрема. Дімітре Дінев вражає впевненим стилем та особливою наративною майстерністю, а його вміла гра з прямим і переносним значенням слова, а також барвисті, часто несподівані порівняння й метафори приголомшують і заворожують водночас. До того ж німецька ‒ нерідна його мова. Саме в цьому одна з причин вибору цього автора і його поки що найвідомішого роману для ознайомлення з ним українського читача.
Крім того, до українського читача під час читання роману знову й знову повертатиметься відчуття, що в розлогій сторічній сімейній сазі на тлі болгарської і європейської історії ідеться саме про нас, про сьогоднішніх і вчорашніх українців. Якщо б замінити на українські болгарську антропоніміку й топоніміку, а також деякі реалії повсякденного життя насамперед в епоху так званого «реального соціалізму», а тоді його стрімкого краху і ще стрімкішого скочування суспільства безпосередньо в «бурхливі дев'яності», то це був би суто український роман. Багато хто з нас впізнає себе в героях і героїнях Дімітре Дінева.
Навряд чи знайдеться ще автор, який би з таким дотепним сарказмом і з такою патетичною іронією зводив рахунки зі своєю і з нашою не такою вже й минулою минувшиною. Роман, поза сумнівом, сприятиме кращому розумінню й усвідомленню також і українського, насамперед комуністичного і посткомуністичного, минулого. Водночас це і європейський роман, тобто роман про континент, розділений навпіл упродовж кількох десятиріч, який досі невпевнено й несміливо, просуваючись часто наосліп, намагається зрозуміти себе як щось ціле.
Для себе я відкрив цей роман завдяки одній з антологій сучасної австрійської літератури» (Володимир Кам'янець).