Дмитро́ Васи́льович Павли́чко (28 вересня 1929, Стопчатів, Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка, нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна — 29 січня 2023, Київ, Україна) — український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч. Герой України (2004). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня (1999, 2009), ордена «За заслуги» III ступеня (1997), ордена Свободи (2015), лавреат Національної премії Шевченка (1977). Батько Соломії Павличко, дідусь Богдани Павличко.
Початкову освіту поет розпочав здобувати у польській школі в Яблуневому, де "за мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати..."). Вересень 1939 року приніс зміни... - школа рідною мовою (Коломийська гімназія, де опанував німецьку мову та латинь), десятирічка у Яблуневі, українські книжки. Про це молодий поет захоплено пише у вірші "1939 рік". Забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки - писав щиро молодий поет і про визволення, і про партію, і про нову Радянську Батьківщину (чи міг він розібратися в складнощах часу, прозирнути в майбутнє, осягнути колонізаторські імперські плани?!?). Та попри те все "У дитячому серці жила Україна"!
З осені 1945 p. по літо 1946 р. поет був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА.
1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету, де вивчає українську мову та літературу. Студентом очолює літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом - відділ поезії журналу "Жовтень" (1957 р. - 1959 р.) Вже 1 січня 1951 р. в газеті Львівського університету "За Радянську владу" публікується перший вірш Павличка "Дві ялинки". 1953 р. поет вступає до аспірантури, досліджувати сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. Того ж року виходить його перша збірка поезій "Любов і ненависть". 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно!) прийнято до Спілки письменників.
1964 р. Дмитро Павличко з родиною переїхав до Києва і очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми "Сон" (1965 р.) — у співавторстві з В. Денисенком та "Захар Беркут" (1970 р.) З 1966 р. по 1968 р. поет працює у секретаріаті Спілки письменників України, а з 1971 р. по 1978 p. редагує журнал "Всесвіт". 1977 р. Д. Павличко стає лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка. Далі працює секретарем СП СРСР із 1986 р., а з 1988 р. — секретарем правління СПУ.
1989 р. Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.
Дмитро Павличко – автор відомих пісенних текстів – "Впали роси на покоси", "Лелеченьки", "Пісня про Україну", "Долиною туман тече", "Явір і яворина", "Я стужився, мила, за тобою", "Дзвенить у зорях небо чисте", "Розплелись, розсипались"... Пісня "Два кольори" (1949 р.) стала народною. На слова поета написали чимало пісень і автори – Володимир Губа, Юлій Мейтус, Богдан Янівський, Богдана Фільц, Олександр Ільїв, Микола Литвин, Галина Менкуш, Галина Ільєва. Твори на слова Дмитра Павличка виконують українські співаки Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, квартет "Явір", Василь Зінкевич...
Творчий доробок Дмитра Павличка відомий у близькому і далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов'янськими мовами.