Езоп (др.-грец.) - Напівлегендарна фігура давньогрецької літератури, байкар, що жив у VI столітті до н.е.
Чи був Езоп історичною особою – сказати неможливо. Наукової традиції життя Езопа немає. Геродот (II, 134) пише, що Езоп був рабом якогось Іадмона з острова Самос, жив у часи єгипетського царя Амасіса (570-526 до н. Е..) І був убитий дельфійцями. Гераклід Понтійський сто з лишком років тому пише, що Езоп походив з Фракії, був сучасником Ферекіда, і першого його господаря звали Ксанф, але ці дані він витягує з того ж оповідання Геродота шляхом ненадійних висновків. Аристофан («Оси», 1446-1448) вже повідомляє подробиці про смерть Езопа - бродячий мотив підкинутої чаші, що стала приводом для його звинувачення, і байку про орла і жука, розказану їм перед смертю. Комік Платон (кінець V в.) вже згадує і про посмертні перевтілення душі Езопа. Комік Алексид (кінець IV в.), який написав комедію «Езоп», зіштовхує свого героя з Солоном, тобто вже вплітає легенду про Езопу в цикл легенд про семи мудреців і царя Крезе. Його сучасник Лісіпп також знав цю версію, зображуючи Езопа на чолі семи мудреців. Рабство у Ксанфа, зв'язок із сімома мудрецями, смерть від підступності дельфійських жерців,- всі ці мотиви стали ланками наступної езопівської легенди, ядро якої склалося вже до кінця IV ст. до зв. е.
Давність не сумнівалася в історичності Езопа, Відродження вперше поставило це питання під сумнів (Лютер), філологія XVIII ст. обґрунтувала цей сумнів (Річард Бентлі), філологія ХІХ ст. довела його до краю (Отто Крузіус і за ним Резерфорд стверджували міфічність Езопа з рішучістю, характерною для гіперкритицизму їхньої епохи), XX століття стало знову схилятися до припущення історичного прототипу образу Езопа.
Під ім'ям Езопа зберігся збірка байок (з 426 коротких творів) у прозовому викладі. Є підстави припускати, що в епоху Арістофана (кінець V ст.) в Афінах був відомий письмовий збірник Езопових байок, яким навчали дітей у школі; «Ти невіглас і ледар, навіть Езопа не вивчив», — каже в Арістофана одна дійова особа. Це були прозові перекази, без жодного художнього оздоблення. Насправді, до так званої Езопової збірки увійшли байки різних епох.
Пізніше ім'я Езопа стало символом. Його твори передавалися з вуст у вуста, й у III столітті до зв. е. були записані в 10 книгах Деметрієм Фалерським (бл. 350 - бл. 283 до н. Е..). Ці збори були втрачені після IX ст. н. е. В епоху імператора Августа Федір здійснив переклад цих байок латинським ямбічним віршем, Авіан, близько IV ст., Переклав 42 байки латинським елегічним дистихом. Близько 200 зв. е. Бабрій їх виклав грецькими віршами розміром холіямб. Твори Бабрія були включені Планудом (1260-1310) в його знамениту колекцію, що вплинула на пізніших байкарів. «Езопові байки», всі складені у середні віки. Інтерес до байок Езопа переносився і з його особистість; через брак достовірних відомостей про нього вдавалися до легенди. Фригійський краснобай, алегорично поносивший сильних світу цього, природно, уявлявся людиною сварливою і злобною, на зразок Гомерівського Терсита, а тому і портрет Терсита, докладно зображений Гомером, був перенесений і на Езопа. Його уявляли горбатим, кульгавим, з обличчям мавпи — одним словом, у всіх відношеннях потворним і прямо протилежним до божественної краси Аполлона; таким він зображувався і в скульптурі, між іншим — у тій цікавій статуї, яка до нас збереглася. У середні віки була складена у Візантії анекдотична біографія Езопа, яка довго бралася за джерело достовірних відомостей про нього. Езоп представлений тут рабом, за безцінь, що продається з рук в руки, постійно ображається і товаришами-рабами, і наглядачами, і господарями, але вміє вміло помститися своїм кривдникам. Ця біографія не тільки не витекла з справжньої традиції про Езопу — вона навіть не грецького походження. Її джерело - єврейська повість про мудрого Акірії, що належить до циклу легенд, якими була оточена у пізніших євреїв особистість царя Соломона. Сама повість відома, головним чином, із давньослов'янських переробок. Мартен Лютер відкрив, що книга байок Езопа є не одноосібним твором одного автора, а збіркою більш давніх і нових байок, і що традиційний образ Езопа — плід «поетичного оповіді». Байки Езопа були перекладені (часто перероблені) багатьма мовами світу
