Михайло Євграфович Салтиков - Щедрін (справжнє прізвище Салтиков, псевдонім Н. Щедрін) (1826-1889), письменник, публіцист.
Народився 27 січня 1826 р. у селі Спас-Кут Тверської губернії у старовинній дворянській родині. У 1836 р. був відданий до Московського дворянського інституту, звідки через два роки за відмінне навчання переведений до Царськосельського ліцею.
Торішнього серпня 1844 р. Салтиков вступив на службу в канцелярію військового міністра. У цей час побачили світ його перші повісті «Протиріччя» і «Заплутана справа», що викликали гнів влади.
У 1848 р. за «шкідливий спосіб думок» Салтиков-Щедрін був висланий у В'ятку (нині Кіров), де отримав посаду старшого чиновника за особливими дорученнями при губернаторі, а згодом — радника губернського правління. Лише 1856 р., у зв'язку зі смертю Миколи I, обмеження проживання було знято.
Повернувшись до Петербурга, письменник відновив літературну діяльність, одночасно працюючи в Міністерстві внутрішніх справ та беручи участь у підготовці селянської реформи. У 1858-1862 р.р. Салтиков служив віце-губернатором у Рязані, потім у Твері. Вийшовши у відставку, він оселився у столиці та став одним із редакторів журналу «Сучасник».
У 1865 р. Салтиков-Щедрін знову повернувся державну службу: очолював у час казенні палати в Пензі, Тулі, Рязані. Але спроба виявилася невдалою, й у 1868 р. він погодився із пропозицією М. А. Некрасова увійти до редакції журналу «Вітчизняні записки», де пропрацював до 1884 р.
Талановитий публіцист, сатирик, художник, Салтиков-Щедрін у своїх творах намагався звернути увагу російського суспільства на головні проблеми того часу.
«Губернські нариси» (1856—1857 рр.), «Помпадури і помпадурші» (1863—1874 рр.), «Пошехонська старовина» (1887— 1889 рр.), «Казки» (1882—1886 рр.) таврують таврують хабарництво чиновників, жорстокість поміщиків, самодурство начальників. У романі «Господа Головльови» (1875—1880 рр.) автор зобразив духовну та фізичну деградацію дворянства другої половини ХІХ ст. В «Історії одного міста» (1861—1862 рр.) письменник як сатирично показав взаємовідносини народу та влади міста Глупова, а й піднявся до критики урядових верхів Росії.
Помер 10 травня 1889 р. у Петербурзі.
