Народився у селі Тростянець Харківської губернії (територія сучасної Сумської області). В юності дотримувався більшовицьких поглядів. Як доброволець брав участь у боях Першої світової війни. Політичну діяльність розпочав ще під час служби в армії. Після демобілізації повернувся до Харкова, де очолював «Просвіту» та займався розбудовою мережі «Юнацької спілки».
Виступав проти Гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським, зокрема організував повстанський загін «вільних козаків». Продовжував підтримувати встановлення радянської влади в Україні й протягом правління Директорії УНР. 1919 року приєднався до комуністичної партії більшовиків. Перша публікація датується 1919 роком. Поезію «Я тепер покохав город…» надруковано у журналі «Знання» під псевдонімом «Стефан Король». Зрештою відійшов від комуністичних позицій, проголосивши себе комунаром.
Збірки оповідань «Сині етюди» та «Осінь», які стали першими прозовими роботами, засвідчили народження українського письменника світового рівня, що започаткував новий етап розвитку вітчизняного красного письменства. 1923 року долучився до спілки пролетарських письменників «Гарт». Проте вже незабаром покинув її через ідеологічні розбіжності. Натомість заснував власну організацію під назвою «Урбіно», функціонування якої пришвидшило занепад «Гарту». Саме ця спілка виявилась прообразом ВАПЛІТЕ, заснованої двома роками пізніше.
Невдовзі побачили світ статті, які спричинили літературну полеміку, що тривала до 1928 року. За переконанням автора, українські письменники повинні перестати орієнтуватись на російську літературу. З цією позицією погоджувалися й інші представники свідомої інтелігенції. Дискусія швидко набула політичного забарвлення. Зрозуміло, що такі погляди не лишились непоміченими в ДПУ. Опинився під пильним наглядом каральних органів і тому був змушений публічно визнати свої «помилки». Був глибоко вражений згортанням українізації і трагедією Голодомору, яку бачив на власні очі під час поїздки Полтавщиною.
13 травня 1933 добровільно пішов із життя, випустивши собі кулю в голову. Творча спадщина перебувала під забороною до останніх років існування СРСР.
