Панас Мирний народився 13 травня 1849 р., Миргород, Полтавська губернія, Російська імперія.
Панас Якович Рудченко – український письменник, драматург, громадський діяч.
Молодість Афанасій Якович Рудченко народився 13 травня 1849 р. у сім'ї бухгалтера повітового казначейства у м. Миргороді на Полтавщині. Після кількох років навчання у Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятирічний хлопчик іде працювати. Чиновницька служба Рудченка розпочалася 1863 р. у Гадяцькому повітовому суді. Наступного року переходить на роботу в повітове казначейство асистентом бухгалтера, а пізніше, після короткого перебування у Прилуках, обіймає таку саму посаду у Миргородському казначействі. На перші 8 років роботи чиновником припадають його перші літературні досліди, а також збір фольклорного матеріалу (1869, 1870) та (1874)). З 1871 р. Опанас Рудченко живе та працює у Полтаві, обіймаючи різні посади у місцевій казенній палаті.
Початок літературної діяльності Саме в цей час він починає пробувати сили в літературі, причому прикладом для нього є старший брат Іван, вже з початку 60-х років. публікував свої фольклорні матеріали в "Полтавських губернських відомостях", в "Основі", а пізніше видав окремі збірки казок та пісень, перекладав українською мовою оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі "Правда" з критичними статтями.
Перші твори — вірш «Україна» («Україна») та оповідання «Лихий поплутав» («Біс поплутав»), підписані псевдонімом Панас Мирний, опублікований за кордоном, у львівському журналі «Правда» у 1872 р. 1870 – 1880-х рр. письменник багато написав, його твори залишилися невідомими широкому загалу в Україні у зв'язку з цензурними переслідуваннями україномовної літератури. Майже всі вони з'явилися там. Так, у 1874 р. у журналі «Правда» було опубліковано нариси «Подорож від Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а 1877 р. у Женеві з'являється повість «Злі люди». Ще в 1875 р. у співавторстві з братом Іваном Биликом закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», який був передано в цензуру, проте у зв'язку з так званим Емським указом 1876 р. в Росії цей твір не був і вперше з'явилося у Женеві 1880 року. Лише з середини 1880-х років. твори Панаса Мирного починають публікувати в Україні на сторінках альманаху «Рада», який видавав М. Старицький у 1883—1884 рр., публікуються перші дві частини роману «Повія» та дві розповіді з циклу «Як ведеться, так і живеться». У 1886 р. у Києві виходять збірка творів письменника «Збірниця з рідного поля» та комедія «Перемудрів». Одночасно Опанас Мирний продовжує виступати з публікаціями в галицьких (в Австро-Угорщині) збірниках та журналах, де публікуються такі його твори, як «Лові», «Казка про Правду та Образ», «Лімерівна», вільний переклад «Думу про військо Ігорів» . Громадська діяльність Не афішуючи свою літературну діяльність, Мирний брав активну участь у громадській діяльності. У молодості був пов'язаний із революційним гуртком «Унія» у Полтаві, під час обшуку у нього було виявлено заборонені видання, проте наслідків ця подія для нього не мала.
Панас Мирний підтримував тісні зв'язки з багатьма відомими діячами української культури – М. Лисенком, М. Старицьким, І. Карпенком-Карим, М. Кропивницьким, М. Коцюбинським, Л. Українкою, М. Заньковецькою, К. Біліловським, Жарком. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам'ятника Івану Котляревському у Полтаві. Після видання царського маніфесту 1905 р. Панас Мирний виступає з публікаціями, у яких закликає до рівноправності жінок. Співпрацює з журналом «Рідний край», який почав видаватися в Полтаві у 1905 р. У низці своїх творів («До сучасної музи», «Сон», «До братів-засланців») коментує революційні події.
Коли 1914 року було заборонено відзначати 100-річний ювілей Шевченка, письменник у статті, написаній із цього приводу, висловив глибокий протест та обурення діями царської влади. Вже 1915 р. поліція розпочала пошук «політично підозрілої особистості» Панаса Мирного. Опанас Мирний ніколи не розкривав свого псевдоніма, не бажаючи, щоб його письменницька діяльність зіпсувала його кар'єру, тому особистість П. Мирного залишилася для влади невідомою.
Після революції 1917 р. Мирний підтримав Центральну раду, і потім Петлюру. Згадка про це містилася у виданій у 1930-ті роки. «Літературної енциклопедії», але пізніше російська критика зображувала Мирного прихильником російської влади, за якої він, незважаючи на вік, працював у Полтавському губфінвідділі. Помер та похований в Івано-Франківську. Відповідно до постанови Раднаркому РРФСР у будинку, де жив письменник з 1903 р., створено літературно-меморіальну
