"Жизнь – кинематограф, смерть - фотография"
І тоді, і зараз не припиняються дискусії з приводу її самодостатності як інтелектуалки. Хтось вважає Зонтаг псевдо-, а її роботи – нелогічними, місцями голослівними, без грунтовної агрументації; інші називають її "леди-искусительницей американской словесности"; треті "высоколобым интеллектуалом"; для четвертих вона була і залишається "самым впечетляющим символом женского интеллекта второй половины ХХ века, фактически поп-звезда от культурологии". Зараз важко зрозуміти, ким же вона була насправді (не виключено, що одночасно усім вищеперечисленим). Єдине в чому їй не можна відмовити, так це у статусі однієї з найвпливовіших і найвідоміших жінок свого століття, "законодательницы радикальной моды". Адже як би там не було, Сьюзен Зонтаг залишила свій слід в історії розвитку людства.
Народилась Сьюзен 1933 року в Нью-Йорці. ЇЇ батько, Джек Розен, мав власний бізнес в Китаї, де помер, коли Сьюзен було п’ять. Тоді сім’я переїздить до Арізони, і її мати вдруге виходить заміж. Стосунки між вітчимом (Натан Зонтаг) та прийомними доньками (у Сьюзен була сестра Юдиф) не склались, зате їм дісталось доволі звучне прізвище, яке в майбутньому зіграло на користь Сьюзен.
Максималізм та перфекціонізм був притаманний Зонтаг з самого дитинства. Вона вважала себе своєрідним борцем за мислення та розум, у майбутньому планувала отримати Нобелівську премію, стати в один ряд із найвідомішими мислителями та письменниками. Неймовірні амбіції та задатки були замкнені в рамках провінційної дійсності її тогочасного життя, тому іноді доводилось поступатись чи, як називають цей процес дослідники її життя, "масштабировать", тобто "давать родным то, что они хотят, но при этом не переборщить, чтобы не отпугнуть и не выставить дураками". Умовна диференціація людей на "розумних" і "не дуже" (це якщо схематично) звучить занадто самовпевнено, але сама Зонтаг тяжко працювала, щоб мати моральне право зачислити себе до першої категорії, і була переконана, що і іншим це під силу, але вони чомусь не хочуть докладати зусиль, тому "в них надо вдохнуть жизнь, как шары, надуть воздухом, чтобы было с кем говорить, кого любить и обожать… расшевелить, зажечь инертную массу". Звідси і постійний голод до нових знань, досвіду, інформації: "Даже сегодня многое из этого до сих пор осталось. Давнее навязчивое желание заселить мир "культурой" и информацией – придать миру плотность, весомость – наполнить себя. Я всегда чувствую, когда читаю, как будто ем".
Не дивно, що школу Зонтаг закінчила раніше за своїх однолітків і у віці 16 років почала навчання в Каліфорнійському університеті, згодом у Чиказькому, де отримала стипендію; вивчала філософію, давню історію та літературу. Здобуває ступінь бакалавра мистецтв, згодом магістра філософії (1954 р.), викладає англійську в університеті Конектикуту, а після закінчення аспірантури у Гарварді працює над докторськими дослідженнями в області метафізики, грецької філософії.
В цей час вона активно пізнає світ. Знайомиться з гей-спільнотою Сан-Франциско, в якій знаходить комфорт і розуміння, відкриває в собі жіночність, яка з дитинства була заглушена комлексами, пов’язаними з матір’ю: "если она это любит, то я это любить не могу".
В 1950-му році Сьюзен одружується з Філіпом Ріффом, через рік в них народжується син Давид (в майбутньому він теж стане письменником, згодом редактором своєї матері). Разом вони їдуть до Парижу. Цей період був важливим, вона органічно вливається у світ богеми, знайомиться з представниками інтелектуальної еліти, пізнає французький кінематограф, філософію, а головне – багато пише.
В 1958 році вона повертається до Америки, розлучається з чоловіком і відправляється викладати філософію у низці коледжів та університетів по США, на початку 60-х приступає до роботи редактора журналу "Commentary" в Нью-Йорці.
В 1964 році сама себе описує так: "высокий рост, низкое давление, склонность к анемии, низкая терпимость к алкоголю, много курит, нуждается в долгом сне, астма, мигрени, острая потребность в протеине и чистом сахаре, крепкий желудок, быстро устает на ногах, любит лежать, кусает ногти и скрипит зубами, мерзлячка, любит рассматривать физическое уродство".
На цей час Зонтаг вже встигла заявити про себе завдяки публікаціям у провідних виданнях свого часу. Починала вона в Partisan Review, писала тетральні рецензії, згодом співпрацює з Vogue, Mademoiselle. ЇЇ роботи хвилювали, викликали резонанс в аудиторії, провокували дискусії. І хоча дехто не сприймав їх серйозно, називаючи Зонтаг скоріше персонажем, а не автором, не можна заперечити її вплив на читача: "Ее сила была не в теории, а в настроении, тональности, создаваемой атмосфере. Зонтаг не беспокоило, что ее высказывания были по большей части совершенно абсурдными, главное, этот абсурд завораживал, ему было трудно сопротивляться".
Найбільше розмов викликали "Заметки о кэмпе" 1964 р. та "Против интерпретации" 1966 р. Вона вводить в активне користування поняття "кемпу":
"Для начала в самом общем виде Кэмп это определенный вид эстетизма. Кэмп не только определенный взгляд, способ смотреть на вещи. Кэмп также некое качество, открываемое в объектах или поведении людей. Кэмп — это попытка сделать что-либо необычное. Но необычное в смысле особенное, обаятельное".
Це не черговий стиль чи напрямок у мистецтві, а скоріше нова площина його оцінювання. Кемп – це завжди перебільшення, щось штучне, воно не ділить людство за статевими ознаками, "это последовательно эстетическое мировосприятие. Он воплощает победу "стиля" над "содержанием", эстетики над "моралью", иронии над трагедией".
В 1963 році Сьюзен дебютує у художній літературі романом "Благодетель". Через 4 роки виходить наступний "Death Kit". Загалом на її рахунку близько 17 книг, з них романи "Поклонник вулканов" 1992 р., "В Америке" 2000 р., п’єса "Алиса в кровати" 1992 р., збірники ессе "Против интерпретации и другие эссе" 1966 р. та "Образцы безоглядной воли" 1969 р., роботи "О фотографии" 1977 р. (за яку вона отримала Національну премію гуртка літературних критиків), "Болезнь и метафора" 1978 р., "СПИД и его метафора" 1989 р., збірники оповідань "Я и так далее" 1978 р., "Под знаком сатурна" 1980 р. ЇЇ авторству належать сценарії до фільмів "Дуэт для каннибалов" 1969 р., "Брат Карл" 1971 р., "Обещанные страны" 1974 р. та "Поездка без гида" 1983 р., "Глядя на боль других" – остання робота С’юзан.
Протягом 60-х років Зонтаг відвідує В’єтнам, Кубу, в 90-х їде до Сараєво, (де ставить "В ожидании Годо" Беккета). На її думку "задача писателя состоит в безусловной поддержке диссидентства", тому нерідко вона ідеалізує ті політичні та суспільні процеси, які відбувались чи відбуваються в цих країнах.
В 1988 році Сьюзен знайомиться з відомим фотографом Енні Лейбовіц і наступні 16 років вони проводять разом. В 1999 году виходить їхня спільна книга "Women", де зібрані близько двохсот фотографій жінок у різних іпостасях та професіях, "своеобразный портрет представительницы прекрасного пола конца XX века".
В 2004 р. у Сьюзен загострюються проблеми зі здоров’ям (довгий час вона страждала на лейкемію) і 28 грудня її не стало. Похована в Парижі на кладовищі Монпарнас.
P. S. "Мне кажется, я нашел рецепт счастья, — сказал Уильям. — Он состоит в том, чтобы никогда не меняться, всегда оставаться молодым. Старость — лишь образ мышления. Человек становится старым, потому что позволяет себе стареть. И я горжусь тем, что ничуть, если не считать нескольких морщинок на лице, не изменился по сравнению с тем, каким был в семнадцать лет. У меня те же мечты, те же идеалы.
Да, подумал Кавалер, быть вечно юным. Не меняться. Это вполне возможно, если не думать ни о ком, кроме себя. И, если бы он мог прожить жизнь заново, именно так бы он и поступал".
За матеріалами:
1. http://besedin4.photographer.ru/forum/view_messages.htm?topic=10517&expand=0&set=1;
2. Бориса Дубіна "Сьюзен Зонтаг, или истина и крайности интерпретации", режим дступу: http://magazines.russ.ru/voplit/1996/2/dub-pr.html
3. Роджер Кімбалл " Сьюзен Зонтаг: попытка предсказания", режим доступу: http://old.russ.ru/perevod/20041230.html
4. http://media-shoot.ru/load/43-1-0-261
5. http://cirkul.info/article/syuzen-zontag
