Визначний письменник Іван Нечуй-Левицький з'явився на світ в родині священика. Батьки хлопчика були досить прогресивними людьми: батько утримував велику домашню бібліотеку і спонсорував навчання сільських дітей. Іван навчався у свого дядька, який викладав у духовному училищі в Богуславі. Юний автор освоїв грецьку, латину і старослов'янську мови. Незабаром Нечуй-Левицький зацікавився книгами своїх сучасників, Гоголя і Шевченка, а після закінчення навчання поступив на службу в Богуславське духовне училище. У 60-ті роки Іван вирішує зайнятися творчістю: з-під його пера вийшло кілька творів, які отримали скромні відгуки. Частково це пов'язано з дією Валуєвського циркуляру, що забороняв друк україномовних книг на території Наддніпрянщини, так що письменник був змушений друкувати свої твори тільки у львівських журналах. На початку семидесятих Іван Семенович поєднує викладацьку діяльність з очолюванням гуртка прогресивно налаштованих вчителів. Це і стало причиною таємного стеження за письменником з боку жандармерії. Книги, які принесли успіх письменнику, з'являться набагато пізніше, наприкінці 70-их. Серед їхнього числа варто відзначити "Кайдашева сім'я" і "Хмари", твори Івана Нечуя-Левицького, які найбільш читаються сьогодні. Письменник відомий своїм категоричним ставленням до багатьох питань української літературної мови. Починаючи з 1885 року письменник приймає рішення про відхід у відставку. З тих пір Нечуй-Левицький проживає в Києві і займається виключно літературною творчістю. На початку ХХ сторіччя письменник створив безліч критичних статей і рецензій, присвячених питанням сучасної поезії та прози, а також займався написанням короткої прози, менш відомої сучасним читачам. Нечуй-Левицький помер 15 квітня 1918 року в лікарні для самотніх людей: письменник до останнього віддав себе літературній праці. Тіло Нечуя-Левицького спочиває на Байковому кладовищі.
