Жан-Поль Шарль Емар Сартр. письменник, драматург та есеїст, педагог. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1964 (відмовився від премії).
Жан-Поль Сартр народився в Парижі і був єдиною дитиною у сім'ї. Його батько Жан-Батіст Сартр, офіцер військово-морських сил Франції, мати Анна-Марія Швейцер. По материнській лінії Жан-Поль був двоюрідним племінником Альберта Швейцера. Коли Жан-Полю було лише 15 місяців, у нього помер батько. Сім'я перебралася до батьківського будинку в Медоні.
Освіта Сартр здобув у ліцеях Ла-Рошелі, закінчив Вищу нормальну школу (фр. École normale supérieure) у Парижі з дисертацією з філософії, стажувався у Французькому інституті в Берліні (1934). Викладав філософію у різних ліцеях Франції (1929-1939 і 1941-1944); з 1944 р. цілком присвятив себе літературній роботі. Ще в студентські роки познайомився із Симоною де Бовуар, яка стала не просто супутницею його життя, а ще й автором-однодумцем.
Разом із Симоною де Бовуар та Морісом Мерло-Понті він заснував журнал «Нові часи» (Les Temps modernes). Виступав як прихильник світу на Віденському конгресі народів на захист миру в 1952 році, в 1953 був обраний членом Всесвітньої Ради Світу. Після неодноразових погроз французьких націоналістів ними було підірвано його квартиру в центрі Парижа.
У 1956 році Сартр та редакція журналу Нові часи («Les Temps modernes») дистанціювалися, на відміну від Камю, від прийняття ідеї французького Алжиру і підтримали прагнення незалежності алжирського народу. Сартр виступав проти тортур, утверджуючи свободу народів визначати свою долю, аналізує насильство як гангрену, похідну колоніалізму.
Відстоювання своєї позиції проходило не в безпеці: квартира Сартра двічі вибухала, а в редакцію Les Temps modernes п'ять разів захоплювали бойовики-націоналісти.
Сартр активно надавав підтримку кубинській революції 1959 року, як багато представників інтелігенції країн третього світу. У червні 1960 року він написав у Франції 16 статей, під назвою «Ураган на цукор». У цей час він співпрацював з кубинським агентством новин «Пренса Латина». Але потім стався розрив з Кастро, 1971 року через «справу Паділья», коли кубинський поет Паділья був ув'язнений за критику режиму Кастро.
Сартр взяв активну участь у Трибуналі Рассела з розслідування військових злочинів, скоєних у В'єтнамі. У 1967 році Міжнародний трибунал з розслідування військових злочинів провів два свої засідання — у Стокгольмі та в Роскілді, де Сартр виголосив свою гучну промову про геноцид, у тому числі французьку в Алжирі.
Сартр був учасником революції у Франції 1968 року (можна навіть сказати, її символом: студенти, що бунтують, захопивши Сорбонну, впустили всередину одного тільки Сартра), у повоєнні роки — численних демократичних, маоїстських рухів і організацій. Брав участь у протестах проти Алжирської війни, придушення Угорського повстання 1956, В'єтнамської війни, проти вторгнення американських військ на Кубу, проти введення радянських військ до Праги, проти придушення інакодумства в СРСР. Протягом життя його політичні позиції досить сильно вагалися, але завжди залишалися лівими, і завжди Сартр відстоював права знедоленої людини, тієї самої приниженої «Самоучки», якщо цитувати роман «Нудота».
Під час чергового протесту, який переріс у заворушення, був затриманий Ж.-П.Сартр, що викликало обурення студентства. Коли про це дізнався Шарль де Голль, то він наказав випустити Сартра сказавши «Франція Вольтерів не садить».
Жан-Поль Сартр помер у 1980 році, і в останній шлях його проводжали 50 000 людей.