Микола Гоголь – мабуть, чи не єдиний письменник, який, пишучи твори мовою російською, умів прищепити читачеві цікавість і любов до мови української. Принаймні, я не пригадую більше нікого, хто б мав подібний хист. Зате знаю чимало російськомовних людей, для яких українська почалася саме з Гоголя – вивчили її лише кілька з них, але поважати і цінувати її красу, виразність не перестане, гадаю, вже жоден. От тому і вважаю, що твори Гоголя читати – а в даному випадку слухати – не те що потрібно, а просто необхідно. Ну а тим більше – коли вже їх прочитано українською. І то – гарною українською, соковитою, живою. Та й із читцем – Борисом Лободою – стикалися ми на полицях з аудіо-книжками вже не один раз, і всякий раз його робота заслуговує на компліменти. Ну а тут – Гоголь дає артистові широке поле для роботи і фантазії. Навіть описові, чи то пейзажні, частини автор нерідко подає з такою емоційністю, наче це діалог палко закоханих, а не, скажімо, просто декорація. І така уважна пристрасність, власне, призводить до того, що ти і сам, читаючи, починаєш закохуватися у все, що описується – стаєш по-справжньому уважним, ясно бачиш деталі. Це гарна проза – приведені тут оповідання та короткі повісті давно вже називають перлинами не тільки нашої, а світової літератури. Отже – в добру путь...
Озвучено: Борис Лобода