Луї-Фердінан Селін (1894–1961) – один із найвідоміших і водночас один з найконтроверсійніших письменників двадцятого сторіччя. Його творчість значною мірою вплинула на так званий «французький роман», так само як і на літературу ХХ ст. загалом. Вважається, що творчий світогляд таких відомих письменників, як Генрі Міллер, Філіп Рот та Чарльз Буковські, сформувався під значним впливом Селіна.
У Селіна дуже насичена, як для письменника, біографія. Окрім письменницької діяльності, за своє життя він встиг вступити на військову службу, брав участь у Першій світовій війні, працював наглядачем плантацій в Африці, вивчився на лікаря-епідеміолога, захистив докторську дисертацію, працював лікарем і ветеринаром. Також у 1936 році Селін побував у Радянському Союзі, після чого написав нищівний памфлет «Mea Culpa» (з лат. – моя провина), в якому викривав і жорстко критикував радянську владу і комунізм загалом.
Сторінки біографії Селіна містять і не надто приємні речі – зокрема його хворобливий антисемітизм, відкриті заяви про симпатії до Адольфа Гітлера та колабораціонізм з німецькою окупаційною владою, за що у 1945 році його звинуватили у злочинах проти людяності та у пособництві вбивствам і кинули до в’язниці. У Франції він був заочно засуджений до смертної кари та конфіскації майна, але 1950 року Селіна було помилувано.
Водночас, уже відбувшись як письменник, Селін майже все життя залишався практикуючим лікарем. Його пацієнтами були переважно представники незаможних верств населення – робітники, пенсіонери, безробітні та злидарі, з яких він майже ніколи не брав грошей за лікування та консультації. Як пізніше він сам зізнавався, саме хронічне безгрошів’я змусило його писати. До кінця життя Селін піклувався про хворих та покинутих тварин, через що його будинок із часом перетворився на притулок для тварин. Письменник казав, що, на відміну від людей, тварини залишаються вірними до кінця і ніколи не зраджують.
«Феєрію для іншого разу» – роман, який Луї-Фердінан Селін написав під час ув’язнення 1946 –1947 років за колабораціонізм, – певною мірою можна вважати ключовим етапом його творчості. Послуговуючись своїм неповторним стилем і письменницьким поглядом на події, що струснули самі підвалини ХХ століття, Селін у притаманній йому полемічній манері вкотре ставить перед читачами одвічні літературні й моральні проблеми. Цю книжку можна вважати своєрідною сповіддю Селіна-колабораціоніста, Селіна-зрадника, Селіна-письменника і Селіна-громадянина, що, як завжди, перебуває у конфронтації із суспільством, і, водночас, цей роман є квінтесенцією творчості Селіна.
У червні 1940 року Франція була окупована Німеччиною, навесні 1944-го, напередодні визволення, союзники бомбили стратегічні об’єкти на окупованій території, зокрема паризьку сортувальну залізничну станцію неподалік від Монмартру, де тоді мешкав Селін. Через два роки, ув’язнений у Копенгагені в очікуванні рішення Данії про екстрадицію до Франції, Селін вирішив зробити темою свого роману саме цю подію. Створюючи оповідь про ніч бомбардування, Селін з усім можливим розмахом використав притаманні йому уяву й унікальний письменницький стиль, ставши єдиним романістом свого часу, здатним відтворити цю подію в літературі.
