Давид Гроссман (David Grossman, 1954, Єрусалим, Ізраїль) - ізраїльський письменник.
Народився в Єрусалимі. Батько майбутнього письменника був родом із містечка Дінів у Польщі. Він зміг дістатися до Землі Ізраїлю в 1933. Майже всі його рідні і близькі були вбиті або зникли безвісти під час Голокосту. Мати Давида народилася в Єрусалимі.
Відслужив в Армії оборони Ізраїлю. Закінчив Єврейський університет, де вивчав філософію та театральне мистецтво. Працював радіоведучим на Голосі Ізраїлю.
Першу книгу опублікував у 1979 році. За свій перший роман «Посмішка козеня», про життя в Юдеї і Самарії під ізраїльською владою, отримав Літературну премію прем'єр-міністра Ізраїлю. За мотивами роману було також знято фільм.
У 1986 році видав роман «Див. статтю „Кохання“» про життя євреїв, які пережили Голокост.
У 1987 році опублікував серію документальних статей «Жовтий час», що засуджують окупацію Ізраїлем Західного берега річки Йордан, що стала результатом поразки арабів у Шестиденній війні.
Детективно-пригодницький роман Гроссмана «З ким би побігати» (2000) став великим бестселером (тираж понад 150,000 в Ізраїлі); з нього також було знято фільм.
Відомий своїми лівими поглядами. У 1988 році залишив роботу на радіо, протестуючи проти будь-яких обмежень свободи журналістів.
У 2006 році син Гроссмана Урі, який служив в Ізраїльській армії, загинув у Другій Ліванській війні. У 2007 році Гроссман на церемонії вручення йому літературної премії ЕМЕТ відмовився потиснути руку прем'єр-міністру Ехуду Ольмерту, оскільки вважав його винним у загибелі сина. Сам Гроссман служив в армії під час Війни Судного Дня, і служив резервістом в Ізраїльській армії.
У 2010 році підписав заклик групи ізраїльських митців бойкотувати єврейські поселення в Юдеї та Самарії.
У січні 2014 року виступив в Єрусалимі на мітингу африканських нелегальних мігрантів, висловивши сподівання, що держава Ізраїль в кінці кінців задовольнить їх вимоги натуралізації.
У січні 2016 року різко критикував уряд Ізраїлю за «заморожування мирного процесу» і висловив задоволення тим, що ЄС почав позначати «клеймом ганьби» продукти, вирощені за «Зеленою рисою».
