Жан Габріель Тард (фр. Gabriel Tarde, 12 березня 1843, Сарла, Франція - 13 травня 1904, Париж, Франція) - французький соціолог і кримінолог, один із засновників суб'єктивно-психологічного напряму в західній соціології.
Народився у невеликому містечку Сарла на півдні Франції (неподалік Бордо) у сім'ї юристів: мати належала до сім'ї адвокатів, а батько працював суддею в рідному місті хлопчика. Початкову освіту Тард здобув у місцевій єзуїтській школі, отримавши при її закінченні в 1860 ступінь бакалавра мистецтв. Надалі він планував продовжити освіту на шляху політехнічних наук, але через проблеми зі здоров'ям був змушений зупинитися на вивченні права в рідному Сарлі. Почавши вивчати юриспруденцію у своєму провінційному містечку, він закінчив свою юридичну освіту вже у Парижі 1866 року.
Після здобуття вищої освіти повернувся до Сарла та продовжив сімейну професійну традицію. У 1867 році обійняв посаду помічника судді в рідному місті, лише через два роки став тимчасовим суддею Сарла, а з 1875 до 1894 року був постійним суддею.
Крім судової практики встигав займатися наукою. З 1880 року його роботи регулярно публікувалися у «Філософському огляді». З 1887, паралельно з виконанням посади судді, працював содиректором Архівів кримінальної антропології. Перші роботи Тарда були присвячені кримінології. Чільне місце серед них займають монографії «Порівняльна злочинність» (1886) та «Філософія покарання» (1890). Ці праці створили своєму автору репутацію серйозного дослідника, відомого далеко поза його рідного містечка.
Крім кримінології, Тард почав займатися і соціологією. Свою оригінальну соціологічну теорію Тард розробив ще 1870-ті, але довгий час не публікував.
Однак тільки після смерті своєї матері в 1894 р. Тард зміг повністю віддатися науці. Він залишив провінційний Сарла і поїхав до Парижа, щоб стати директором секції кримінальної статистики Міністерства юстиції Франції.
З 1896 року розпочалася його викладацька діяльність, яка розвивалася динамічно. Г. Тард працював одразу у двох місцях — у Вільній школі політичних наук та у Вільному коледжі соціальних наук. У 1900 році, після першої невдалої спроби, обійняв посаду професора і став завідувачем кафедри сучасної філософії в Колеж де Франс. Того ж року його обрали членом Академії моральних та політичних наук.
1898 року вийшла друком його головна книга — «Соціальні закони».
Викладацька діяльність була його основним заняттям до смерті.
