Густав Беньямін Шваб (нім. Gustav Benjamin Schwab, 19 червня 1792, Штутгарт, - 4 листопада 1850, там же) - німецький поет, письменник, теолог і священик, професор класичної школи. Автор зібрання творів давньої міфології, найкращої німецькою мовою аж до кінця XX століття — «Саги класичної давнини».
Виховувався у дусі лютеранського віровчення, після закінчення гімназії отримує стипендію і з 1809 року навчається у лютеранському університеті Тюбінгена філології та філософії, а пізніше — теології.
У грудні 1817 року він стає професором з давніх мов у Вищій гімназії Штутгарта. Через кілька місяців Г. Шваб одружується з Софією Гмелін, дочкою професора права. З 1825 року він протягом 20 років співпрацює з лейпцизьким виданням Брокхауз, його додатком «Сторінки літературного спілкування» (Blättern für literarische Unterhaltung) і з 1828 року входить до редакції газети Morgenblatt für gebildete Stände. На цих постах Г.Шваб надає істотну підтримку молодим талановитим авторам, серед яких слід назвати Едуарда Меріке та Вільгельма Гауфа, Фердинанда Фрейліграта, Ніколауса Ленау. У 1837 році Г.Шваб стає священиком у селищі Гомарінген у Швабських Альпах. Тут він у 1838—1840 роках створює свою найбільшу працю — зібрання епічних творів класичної давнини в перекладі німецькою мовою, у трьох томах, розраховану насамперед на юнацтво.
Був автором ряду поетичних творів на швабському діалекті, його вірш «Вершник і Боденське озеро» (Der Reiter und der Bodensee) є класикою німецької літератури. 1847 року йому присвоюється звання почесного доктора теології Тюбінгенського університету.
Помер Г. Шваб у Штутгарті, внаслідок лікарської помилки при лікуванні.
