Іван Олексійович Бунін народився 22 жовтня 1870 року у Воронежі. Дитинство його пройшло у сімейному маєтку Озерки. З 1881 по 1885 роки Іван Бунін навчався в Єлецькій повітовій гімназії, а через чотири роки опублікував перші вірші. 1889 року Бунін працює коректором газети «Орловський вісник», де знайомиться з Варварою Пащенком. Батьки не в захваті від їхніх стосунків – закохані Варвара та Іван у 1892 році змушені виїхати до Полтави. В 1895 після довгого листування Бунін знайомиться з Чеховим.
Біографія та література Івана Буніна
Творіннями цього періоду є збори «Вірші», «Під відкритим небом», «Листопад». У 1890-х роках Бунін подорожував пароплавом «Чайка» Дніпром і відвідав могилу Тараса Шевченка, творчість якого любив і згодом багато перекладав. Через кілька років він напише про цю подорож нарис «На «Чайці», який опублікують у дитячому ілюстрованому журналі «Сходи» 1 листопада 1898 року. У 1899 році Бунін одружується з дочкою грецького революціонера Ганні Цакні, але шлюб не склався. Через деякий час вони розлучаються, і з 1906 Бунін живе в цивільному шлюбі з Вірою Муромцевою. Буніну тричі присуджувалася Пушкінська премія. У 1909 році він був обраний академіком за розрядом красного письменства, став наймолодшим академіком Російської академії. У лютому 1920 року Бунін залишає Росію та емігрує до Франції. На еміграції Бунін створює свої найкращі речі: «Мітіна любов», «Сонячний удар», «Справа корнета Єлагіна» і, нарешті, «Життя Арсеньєва».
Ці твори стали новим словом і в бунінській творчості, і в російській літературі загалом. 1933 року Бунін став першим російським письменником – лауреатом Нобелівської премії. Помер Іван Бунін уві сні, в ніч проти 8 листопада 1953 року в Парижі. Похований на цвинтарі у Франції Сент-Женев'єв-де-Буа.
