Народився: 24 червня 1828 р., Саратов, Російська імперія
Микола Гаврилович Чернишевський - російський філософ-утопіст, революціонер-демократ, вчений, літературний критик, публіцист і письменник.
Народився в Саратові в сім'ї священика Гаврила Івановича Чернишевського (1793-1861). Навчався вдома під керівництвом батька, багатосторонньо освіченої людини. У дитинстві він отримав прізвисько «бібліофага», тобто пожирателя книг. Начитаність його вражала оточуючих. У 1842 вступив в Саратовську духовну семінарію, час перебування в якій використав в основному для самоосвіти: вивчав мови, історію, географію, теорію словесності, російську граматику. Не закінчивши семінарію, в 1846 вступив до Петербурзького університету на історико-філологічне відділення філософського факультету.
За роки навчання в університеті були вироблені основи світогляду, Чернишевський свідомо готує себе до революційної діяльності, робить перші спроби писати художні твори. У 1850 році закінчивши курс кандидатом, отримує призначення в Саратовську гімназію і навесні тисячі вісімсот п'ятьдесят одна приступає до роботи. Тут молодий учитель використовує своє становище для проповіді революційних ідей.
У 1853 зустрів майбутню дружину О. С. Васильєву, разом з якою після весілля переїхав з рідного Саратова в Санкт-Петербург. Найвищим наказом 24 січня 1854 Чернишевський був призначений вчителем у Другій кадетський корпус. Майбутній письменник зарекомендував себе прекрасним викладачем, але перебування його в корпусі виявилося недовгим. Після конфлікту з офіцером Чернишевський був змушений подати у відставку.
Літературну діяльність почав в 1853 невеликими статтями в «Санкт-Петербурзьких Відомостях» і в «Вітчизняних Записках».
В початку 1854 він перейшов в журнал «Современник», де в 1855-1862 був керівником поряд з Н. А. Некрасовим і Н. А. Добролюбовим, вів рішучу боротьбу за перетворення журналу в трибуну революційної демократії, що викликало протест літераторів-лібералів ( В. П. Боткін, П. В. Анненков і А. В. Дружинін, І. С. Тургенєв), які співпрацювали в «Современнике».
10 травня 1855 року в університеті відбувається захист дисертації «Естетичні відношення мистецтва до дійсності», яка стала великим суспільним подією і була сприйнята як революційний виступ, в цій роботі він піддавав різкій критиці естетику ідеалістів і теорію «мистецтво для мистецтва». Міністр освіти А. С. Норов завадив присудження наукового ступеня, та лише в 1858 році, коли Норова на посаді міністра змінив Є. П. Ковалевський, останній затвердив Чернишевського в ступені магістра російської словесності.
У 1858 році він перший редактор журналу «Військовий збірник». Ряд офіцерів (Раковський, Калиновський, Шелгунов і ін.), Був залучений їм в революційні гуртки. Про цю роботу Чернишевського були добре обізнані Герцен і Огарьов, які прагнули привести армію до участі в революції. Разом з ними є родоначальником народництва, причетний до створення таємного революційного товариства «Земля і воля».
У червні +1859 Чернишевський їздив до Лондона до Герцена для пояснення з приводу статті «Very dangerous!» ( «Дуже небезпечно!»), Надрукованій в «Колокол».
З вересня 1861 знаходиться під таємним наглядом поліції. Шеф жандармів Долгоруков дає таку характеристику Чернишевському: «Підозрюється в складанні відозви" Великорусс ", в участі складання інших відозв і в постійному порушенні ворожих почуттів до уряду». Підозрювався в причетності до пожеж 1862 року в Петербурзі.
У травні 1862 «Современник» був закритий на 8 місяців.
12 червня 1862 Чернишевський заарештований і розміщений в одиночну камеру під вартою в Олексіївському равеліні Петропавлівської фортеці за звинуваченням у складанні прокламацій «Барським селянам від доброзичливців уклін». Відозва до «Барським селянам» було переписано рукою Михайлова і передано Всеволоду Костомарову, який опинився, як потім з'ясувалося, провокатором. У службовій документації та листування між жандармерією і таємною поліцією називався «ворогом Російської імперії номер один». Приводом для арешту послужило перехоплений поліцією лист Герцена до Н. А. Сєрно-Соловьевічу, в якому згадувалося ім'я Чернишевського в зв'язку з пропозицією видавати заборонений «Сучасник» в Лондоні. Слідство тривало близько півтора року. Чернишевський вів запеклу боротьбу зі слідчою комісією, спростовуючи фальшиві документи і неправдиві свідчення, які фабрикувались за завданням комісії та долучалися до справи. У вигляді протесту проти незаконних дій слідчої комісії Чернишевський оголосив голодування, яке тривало дев'ять днів. Разом з тим Чернишевський продовжував працювати і в тюрмі. За 678 діб арешту Чернишевський написав текстових матеріалів в обсязі не менше 200 авторських аркушів. Найбільш повномасштабно утопічні ідеали арештантом Чернишевським були виражені в романі «Що робити?» (1863), опублікованому в 3, 4 і 5 номерах «Современника».
7 лютого 1864 року сенатом був оголошений вирок у справі Чернишевського: посилання на каторжні роботи терміном на чотирнадцять років, а потім поселення в Сибіру довічно. Олександр II зменшив термін каторжних робіт до семи років, в цілому Чернишевський пробув у в'язниці і на каторзі понад двадцять років.
19 травня 1864 в Петербурзі на Кінної площі відбулася громадянська страта революціонера.
Був відправлений в Нерчинськ каторгу; в 1866 переведений в Олександрівський завод Нерчинского округу, в 1871 в Вілюйськ.
У 1874 році йому офіційно запропоновано звільнення, але він відмовляється подати прохання про помилування. Організатором однієї зі спроб звільнення Чернишевського (1871) із заслання був Г. А. Лопатин. У 1875 звільнити Чернишевського спробував І. Н. Мишкін. У 1883 Чернишевського перевели в Астрахань (за деякими даними, в цей період переписувачем у нього працював К. М. Федоров). Завдяки турботам сім'ї, в червні 1 889 переїжджає в Саратов, але вже восени того ж року помирає від крововиливу в мозок. Був похований в місті Саратові на Воскресенському кладовищі.
Помер: 29 жовтня 1889 р., Саратов, Російська імперія
