Остап Вишня (справжнє ім’я Павло Губенко) – український класик сатиричної прози, письменник та новеліст, який народився у 1889 році на Сумщині в багатодітній сім’ї. Після закінчення початкової школи, а згодом двокласної школи, пішов навчатися до Київської військово-фельдшерської школи та працював за фахом у російській армії. Потім його перевели до хірургічного відділу лікарні, закріпленої за Південно-Західною залізницею. Майбутній письменник не мав наміру присвятити життя медицині, а тому під час роботи у лікарні вчився й склав екстерном екзамен за гімназію. У 1917 році Остап Вишня пішов вчитися до Київського університету, але швидко покинув освіту й вирішив працювати журналістом та писати тексти. Також був мобілізований до Армії УНР, де в медичній сфері зробив швидку кар’єру. Це й стало причиною першого багатомісячного арешту.
Почав Остап Вишня свій літературний шлях із сумнозвісних фейлетонів, а з квітня 1921 року, коли він став одним із членів колективу «Вістей ВУЦВК», розпочався активний творчий період. Твір «Чудака, їй-богу!» вперше був опублікований під славнозвісним творчим псевдонімом. Також Остап Вишня активно брав участь у діяльності літературних об’єднань «Гарт» та «Плуг», зокрема в редагуванні та організації спільно із Василем Елланом-Блакитним перших номерів журналу, який мав назву «Червоний перець». З 1933 до 1943 перебував у ГУЛАЗі, звідки його з політичних мотивів витягнув Сталін для боротьби із націоналістами, які стверджували, що «улюбленця цілої України закатувала Москва».
Творчий період після концтабору був дуже складний для письменника, адже доводилося приховувати справжню сатиру. Остап Вишня створив образ героя-оповідача, дотепного та мудрого, але такого, який міг би вколоти. Та все ж сумного. У 1955 році він був реабілітований. Також Остап Вишня створив власний жанр – усмішку. Він не був проти фейлетону, але гумористу подобалося мати щось ближче та рідніше. Його «Вишневі усмішки» стали значним внеском до сатиричної літератури та жартівливого жанру загалом в Україні, який розпочали його попередники – Лесь Мартович, Іван Франко і Тарас Шевченко. Окрім того, він не цурався антирелігійних анекдотів у ранніх творах 1920-тих років. Також його називають автором крилатої фрази «У вагоні Директорія, під вагоном територія…». Помер Остап Вишня у 1956 році.
