Павло Тичина – поет та перекладач, класик української літератури. Автор поетичних, прозових творів та публіцистичної праці «Творча сила народу». Депутат декількох скликань Верховної ради УРСР, автор тексту гімну Української РСР, міністр освіти УРСР.
Павло Григорович народився у селі Піски, Чернігівської області у 1891 році у родині місцевого шкільного вчителя. Писати вірші почав під час навчання у Чернігівському духовнім училищі, потім вступив до духовної семінарії, де звів знайомство з, майбутніми помітними діячами української культури – композитором Григорієм Верьовкою та поетом Василем Елланським.
Уперше вірш Тичини було надруковано у 1912 році в журналі «Літературно-науковий вістник». Після цього публікації його творів стають регулярними, а у 1919 вийшла його перша поетична збірка «Сонячні кларнети». У творах, що увійшли до збірки, автор поєднав типові для символізму та експресіонізму прийоми таким чином, що фактично створив новий оригінальний літературний стиль.
У свій час письменник належав до братства самостійників та чудово розумів сутність тоталітарного суспільства, що почало формуватись із юридичним вступом українських земель до складу Радянського союзу, але місце провідного радянського поета, хлібні посади та підтримка комуністичної партії виявились визначальними для його ідеологічного шляху. Він впевнено закріпився у лавах сталіністів і перебував під дією цих переконань до самої смерті.
