Карпенко-Карий Іван Карпович (справжнє прізвище – Тобілевич) народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці, нині с. Веселівка Новомиргородського району Кіровоградської області. Український драматург, один із засновників «театру корифеїв», актор, режисер, громадський і театральний діяч.
У псевдонімі Карпенко-Карий поєдналися імена батька та улюбленого літературного персонажа драматурга – Гната Карого – героя п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».
Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, управителя поміщицького маєтку. У цій простій, од природи обдарованій родині виховалася плеяда діячів української культури – три брати, відомі під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Дитинство Івана минуло в сільському середовищі, звідки він виніс добру ознайомленість з життям, побутом, звичаями народу.
Навчався в Бобринецькому повітовому училищі. Після закінчення повної школи, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, на посадах канцеляриста в Єлисаветграді (нині Кропивницький) та Херсоні (міські поліцейські управління).
У 1870 році одружився з Надією Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського. Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому семеро дітей. У 1881 році дружина Надія померла, наступного року померла і дочка Галина.
У 1883 році в альманасі «Рада» Карпенко-Карий надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. Вступив до театральної трупи М. Старицького. Одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М. Старицького.
У 1884 році Карпенка-Карого було заарештовано і заслано до Новочеркаська. Там він працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».
У 1886-1887 рр. опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». У 1886 році у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого.
У 1887 році, отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.
У 1888 році з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше – до трупи іншого брата Панаса Саксаганського. У 1890 році вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».
У 1899 році написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття. У 1900 – 1904 роках створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
Постійна напружена праця, нервові переживання, шовіністичні переслідування позначаються на здоров’ї Карпенка-Карого. Кілька останніх років недуга все частіше давала про себе знати, аж поки у січні І907 р. остаточно не підірвала його сили. Не допомогла й поїздка на лікування до Берліна: оперувати хворого було «пізно». Там він і помер 15 вересня 1907 р. Тіло небіжчика було перевезено в Україну й поховано за його заповітом на хуторі Надія.
