Народився: 19 червня 1924 р., д.Бички, Ушацький район, Вітебська область, Білоруська РСР, СРСР
Народився 19 червня 1924 року у селі Бички Ушацького району Вітебської області у селянській родині. Змалку захоплювався малюванням. Закінчив 8 класів школи у селі Кубличі, потім навчався на скульптурному відділенні Вітебського художнього училища (1939—1940) та у школі ФЗВ (до травня 1941). У червні 1941 року екстерном склав іспити за 10 клас.
Війна застала його в Україні, де брав участь у оборонних роботах. Під час відступу, у Білгороді, відстав від своєї колони і був заарештований і мало не розстріляний як німецький шпигун. Воював у складі армійського інженерного батальйону. Взимку 1941-1942 жив на ст. Салтиківка та у місті Аткарську Саратовської області, навчався у залізничній школі.
Призваний до армії влітку 1942, закінчив Саратівське піхотне училище. Восени 1943 р. присвоєно звання молодшого лейтенанта. Брав участь у боях за Кривий Ріг, Олександрію, Знам'янку. Під час Кіровоградської операції поранений у ногу та живіт (по помилці був записаний як загиблий); події після поранення стали основою повісті «Мертвим не боляче». На початку 1944 три місяці перебував у шпиталі. Потім брав участь у Ясько-Кишиневській операції, визволенні Румунії. З діючою армією пройшов Болгарією, Угорщиною, Югославією, Австрією; старший лейтенант, командир взводу полкової, потім армійської артилерії. Про війну у книзі спогадів «Довга дорога додому» (2003) згадував так: «Підчуваю сакраментальне питання про страх: чи боявся? Звичайно, боявся, а може часом і трусив. Але страхів на війні багато, і всі вони різні. Страх перед німцями - що могли взяти в полон, застрелити; страх з-за вогню, особливо артилерійського або бомбардувань. Якщо вибух поруч, то, здається, тіло саме, без розуму, готове розірватися на шматки від диких мук. Але ж був і страх, що йшов з-за спини — від начальства, усіх каральних органів, яких у війну було не менше, ніж у мирний час. Навіть більше.»
Після демобілізації жив у Гродно (з 1947). Друкувався з 1947, працював у майстернях, а також у редакції обласної газети «Гродненська правда» (до 1949). У період із 1949 по 1955 знову служив у Радянській армії, у 1955 остаточно демобілізувався у званні майора. З 1955 до 1972 року знову працював у «Гродненській правді». З 1959 член Спілки письменників СРСР. У 1972-1978 секретар Гродненського відділення Спілки письменників БРСР. У 1978 переїхав до Мінська.
Обирався депутатом Верховної Ради БРСР 1978—1989. У 1988 став одним із засновників Білоруського народного фронту. 1989 року обраний депутатом З'їзду народних депутатів СРСР, увійшов до Міжрегіональної депутатської групи. Був президентом білоруського ПЕН-центру. У 1990—1993 рр. президент Об'єднання білорусів світу «Батьківщина» (російськ. Батьківщина). У жовтні 1993 року підписав відкритий «лист 42-х».
З кінця 1997 року жив за кордоном — спочатку на запрошення ПЕН-центру Фінляндії проживав на околицях Гельсінкі, потім, отримавши запрошення ПЕН-центру ФРН, переїхав до Німеччини, а потім до Чехії. Повернувся на Батьківщину лише за місяць до смерті.
Народний письменник Білорусі Василь Биков помер 22 червня 2003 року о 20 годині 30 хвилин у реанімаційному відділенні онкологічного госпіталю у Боровлянах, під Мінськом (у Білоруському науково-дослідному інституті онкології та медичної радіології імені М.М. Александрова). Він був відпетий у мінському Будинку літератора згідно з обрядом Грекокатолицької церкви; труна письменника була накрита біло-червоно-білим прапором Білорусі. Похована на Східному цвинтарі в Мінську.
Помер: 22 червня 2003 р., Боровляни, Мінська область, Білорусь
