Митя Корольов працює декоратором у театрі та закоханий. Його не призвали в армію через кульгавість, але він тоді не дуже й засмутився. Він не знав, що буде війна. А тепер його не беруть на фронт, але, як і всіх немічних, відправляють копати окопи під Москвою.
Осінь 1941-го, ворог зовсім поряд, хвиля німецького наступу докотилася і до свіжовиритих окопів, і до народних ополченців, у яких ні зброї, ні навичок війни - одні лопати.
***
"У цю страшну хвилину ми, напевно одночасно з Льошкою, побачили чорний хрест на боці танкетки - такий же ми бачили на фюзеляжах літаків. Все це відбувалося дуже швидко і не відразу дійшло до свідомості. Через танкетку вийшов довгий фриц. Він рухався в бік нашої хати.Через плече його неохайно висів автомат.Ми завмерли.Фашист йшов до нас.Назустріч йому біг через міст Сергій Любомиров.Він щось кричав скривленим набік ротом і біг на німця, високо замахнувши через праве плече лопату.Німець зупинився, розставивши ноги, і дивився на нього - очі його нічого не виражали, вони були тьмяні, задернуті плівкою, як на плавленому олові... Мабуть, не раз уже на нього кидалися беззбройні люди, і німець знав, що йому робити.
Сергійко біг на німця, і, коли він уже майже добіг, той недбало ворухнув автоматом. Я почув дуже коротке: та-та.
Німець відступав, задкував, а Сергійко все біг на нього з лопатою, але я вже бачив, що Серьожки немає, що він уже мертвий, що це біжить одна невгамовна Серьожкина ненависть, яка не вмирає».
Для середнього шкільного віку
