Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти

Нас травмують не війни, особисті втрати чи природні катаклізми — нас травмує відокремленість

Війна ранить не лише тіла військових, значних травм зазнають також їхні емоції. Навіть ті військові, які повертаються неушкодженими фізично, змушені проходити тривалий процес реабілітації. Автор книжки звертає увагу читача на той факт, що для ветеранів, які повернулися до мирного життя, вкрай важливою є не просто турбота і підтримка, а відчуття належності до спільноти. І хай би яким складним не був шлях реабілітації бійців, суспільство повинно зробити все, щоб допомогти їм у цьому.

ДЛЯ КОГО ВИДАННЯ
Видання буде корисним для громадських активістів, лідерів спільнот, чиновників, військових лікарів і психіатрів й усіх, кого торкнулась війна.

ЧОМУ ЦЯ КНИЖКА
На війні солдати ігнорують політичні чи соціальні відмінності всередині свого взводу, однак після повернення до мирного життя потрапляють у суспільство, розколоте на конкуруючі касти. У своїй книжці Себастіан Юнґер пояснив, що справа не стільки в тому, що не так з ветеранами, скільки в тому, що не так з нами. Книга допоможе переосмислити підхід до справ бійців та пояснить, чому ми сильніші, коли об’єднуємося, і як цього можна досягти у сучасному світі.

ПРО АВТОРА
Себастьян Юнґер — американський письменник, журналіст і режисер, який писав репортажі про небезпечні професії та досвід бою в піхоті. Він є автором бестселерів New York Times «Ідеальний шторм», «Смерть у Белмонті» та «Пожежа». Був нагороджений премією National Magazine Award та премією SAIS Novartis за журналістику.

ВІДГУКИ

«Плем’я» — це захоплююча, красномовна книга, яка спонукає до роздумів... наповнена ідеями... Вона може допомогти нам думати більш глибоко про те, як допомогти чоловікам і жінкам, постраждалим від війни, знайти нову мету у мирний час». The Times of London

Себастьян Юнґер у своїй праці «Плем’я» описує власний досвід роботи, як журналіста під час багатьох конфліктів, а також на дослідженнях традицій корінних американських племен та досвіду США у подоланні проблем пост-воєнного ПТСР у ветеранів. Автор аналізує практики інших країн, спільнот та культур, які допомагають їхнім членам подолати наслідки воєн та конфліктів. І цей досвід може бути корисний для українців, для яких ПТСР та його подолання стало частиною реальності. Юнґер пише, що повернувшись додому, сучасні ветерани часто усвідомлюють, що вони готові померти за свою країну, але не знають, як для неї жити. Нам, як суспільству, також потрібно бути готовим допомогти ветеранам знайти ціль і після перемоги. Сергій Собко, начальник штабу — заступник командувача Сил ТрО ЗСУ бригадний генерал

Зараз саме той час, коли ідеї з «Племені» можуть бути корисними всім нам: тим, хто в окопах, хто збирає і везе волонтерську допомогу, тим, хто чекає на повернення додому, і тим, хто просто хоче знайти шлях у тіні, що впала на долю українців. Костянтин (Вальде) Ульянов, військовослужбовець, автор книжки «Броньований розум», член Племені

ЦИТАТИ
Колективне суспільне значення
Ізраїльтяни отримують благо від того, що автор та етик Остін Дейсі описує як «колективне суспільне значення» війни… Подібне суспільне значення, ймовірно, не створюється такими шаблонними фразами як «Дякуємо за вашу службу», які багато американців зараз вважають за потрібне казати солдатам і ветеранам. Воно також не створюється вшануванням ветеранів на спортивних змаганнях, дозволом першими йти на посадку у літак або наданням їм незначних знижок у магазинах. Навпаки, ці символічні дії лише поглиблюють прірву між військовими та цивільним населенням, підкреслюючи той факт, що деякі люди служать своїй країні, але переважна більшість — ні. В Ізраїлі, де близько половини населення служить в армії, рефлекторна подяка за службу має так само мало сенсу, як подяка за сплату податків.

Формула задоволення
Висновки відповідають так званій теорії самовизначення, яка стверджує, що людям потрібні три основні речі, щоб відчувати задоволення: вони мають відчувати себе компетентними в тому, що вони роблять; вони мають відчувати себе справжніми у своєму житті; вони мають відчувати зв’язок з іншими. Ці цінності вважаються «внутрішніми» гарантіями людського щастя, які набагато переважають «зовнішні» цінності, такі як краса, гроші та статус.