Арканум

«У дрімучу епоху Брежнєва я пішов у внутрішню еміграцію. Я писав свої твори, зашифровуючи їх за переклади з арканумської. Я вигадав країну Арканум, вигадав авторів, які там ніби жили і творили. А повільно Арканум почав пробиватися у мої сни. Я жив у Арканумі, сни про Арканум заливали мене. Я чекав на ніч, щоб жити. Вдень життя не було. Вдень був страх. Люди з Арканума чекали на мене. Якщо я затримувався, то посилали гінців на конях і стукали мені у вікно. Стукали перстнями на пальцях, рукоятками мечів, стукали гілками та вітром, стукали пташками та травневими жуками, звали всіма мовами та голосами. Я вставав і йшов до вікна. Арканум втягував мене в себе, засмоктував моє життя. Арканумська мова пробивалася крізь мою, як стебла трав через пісок, проламували пам'ять, зливалася з моєї. Я переставав розрізняти, де моя мова, а де арканумська. В Арканум я почував себе безпечно».