Ця книжка, видана за сприяння Українського наукового інституту Гарвардського університету, – про дискурс, явище, яке і далі залишається в україністиці радше обговорюваним, ніж аналізованим. «Я прагну показати, – пише автор, – як уживання мови відбиває та водночас витворює ідентичності мовців, адресатів та обговорюваних осіб і спільнот, стосунки між ними, особисті й колективні уявлення про світ. Мене не цікавить мова просто як сукупність складених у речення, абзаци й репліки слів: я досліджую те, щó люди роблять за допомоги мови та, навпаки, щó мова, її можливості й обмеження роблять із людьми. Саме це значення мови й називають дискурсом».
Ця книжка також про медії, – феномен в українській науці й науці про Україну ще менш досліджений, аніж дискурс. Автор намагається довести, що саме медії великою мірою «творять ту реальність, яку сприймають їхні читачі, слухачі або глядачі. Маючи змогу представляти загалові дії та думки окремих осіб і груп та творити уявлення людей про ті часи, місця й суспільні ділянки, яких вони інакше могли б ніколи не пізнати, медійний дискурс робить важливий внесок у підтримування й змінювання ідентичностей, владних стосунків та уявлень про світ. Мало того, цю ідеологічну роботу він – власне, як і будь-який інший дискурс – виконує тим ефективніше, чим непомітніше».
А ще ця книжка – про сучасну Україну, «напрочуд цікавий об’єкт для дослідників дискурсу й медій». Пострадянська трансформація ідеологій, суспільних стосунків та ідентичностей відбивається і відбувається передусім у дискурсі, стверджує дослідник, тож різноманітні дискурси – й чи не найперше медійний – дають змогу побачити, наскільки українці змінилися, а наскільки лишилися «совєтськими»: «За півтора десятиліття після падіння комунізму й імперії кількість та різноманітність медійних продуктів збільшилися в багато разів, їхній зовнішій вигляд став яскравішим і привабливішим для більшости читачів і глядачів, однак утілені в тих продуктах ідеології почасти все ще працюють на збереження радянської тяглости й пострадянської єдности, яке співіснує в медійному дискурсі з утвердженням національної незалежности, демократії та орієнтації на Европу».
Зміст
Вступ 9
1. Дискурс 17
1.1. Поняття дискурсу 17
1.2. Дискурс, текст і контекст 21
1.3. Дискурс і суспільні стосунки 27
1.3.1. Влада 27
1.3.2. Інституції та еліти 31
1.3.3. Ідентичності 35
1.4. Дискурс та ідеологія 38
1.4.1. Тлумачення ідеології 39
1.4.2. Гегемонія та здоровий глузд 44
1.4.3. Знання та класифікація 50
1.4.4. Норма та нормальність 54
1.5. Деякі аспекти аналізу дискурсу 58
1.5.1. Головні засади аналізу 58
1.5.2. Текстуалізація та контекстуалізація 63
1.5.3. Текстові рівні ідеологічного впливу 66
1.5.4. Називання 68
1.5.5. Представляння процесів і статусу знання 72
1.5.6. Інтертекстуальність 75
2. Медії та медійний дискурс 81
2.1 Особливості медійної комунікації 81
2.2. Медії як суспільна інституція 86
2.2.1. Розвиток медійного виробництва 87
2.2.2. Медії, держава та суспільство 90
2.2.3. Споживання медійних продуктів 97
2.3. Вплив медій на авдиторію 102
2.3.1. Плюралістичні дослідження та критичні теорії 103
2.3.2. Концептуалізації коґнітивного впливу 110
2.4. Головні складники ідеологічного впливу медій 115
2.4.1. Демонстрування об’єктивности 116
2.4.2. Підтримування статус-кво 126
2.4.3. Творення національної ідентичности 133
2.4.4. Утверджування нормалізму 142
2.5. Методи аналізу медійного дискурсу 148
2.5.1. Вибір об’єктів і методів 148
2.5.2. Контент-аналіз 151
2.5.3. Якісний аналіз текстів 156
2.5.4. Якісний аналіз дискурсивних практик 162
2.5.5. Поєднання методів у конкретних дослідженнях 168
3. Медії в сучасній Україні 177
3.1. Від радянських до пострадянських медій 177
3.1.1. Становище медій в СРСР 177
3.1.2. Зміни часів «гласности» 182
3.2. Українські медії як бізнес 188
3.2.1. Запити споживачів 188
3.2.2. Преса 190
3.2.3. Телебачення та радіо 195
3.3. Медії та політика 202
3.3.1. Від демократизації до «кланізації» 202
3.3.2. Репресії та цензура 206
3.3.3. «Помаранчева» свобода та її межі 210
4. Загальний огляд українського медійного дискурсу 215
4.1. Жанрово-тематична структура 217
4.1.1. Телебачення 218
4.1.2. Газети 230
4.2. Пріоритети і стратегії в новинах 244
4.2.1. Порядок денний 245
4.2.2. Головні стратегії обрамлювання 258
4.3. Статус-кво та нормальність 271
4.3.1. Новинні тексти 272
4.3.2. Структура новинного дискурсу 282
4.3.3. Інші медійні жанри 286
4.4. Національна й наднаціональні ідентичності 289
4.4.1. Українське проти східнослов’янського 289
4.4.2. Радянське проти нерадянського 296
4.5. Висновки 312
5. Творення ідентичностей, означування події: вибори 317
5.1. Передвиборний дискурс і його медійний складник 317
5.2. Вибори в центристському дискурсі: «потрібна стабільність» 324
5.3. Вибори в націонал-демократичному дискурсі: «ситуацію можна змінити» 332
5.4. Дискурсивні засоби творення ідентичностей 336
5.5. Ефект невиборчого тла 342
5.6. Висновки 350
6. Влада/знання/мова: перепис населення 353
6.1. Перепис як технологія та дискурс 353
6.2. Загальна характеристика українського перепису 2001 року 359
6.2.1. Традиція 359
6.2.2. Контекст 362
6.2.3. Результати 368
6.3. Дискурс щодо події перепису: держава переписує громадян 374
6.3.1. Важливість, леґітимність, неуникність 375
6.3.2. Нормальний перепис і його вороги 379
6.4. Дискурс щодо результатів: об’єктивне знання про нормальну реальність 383
6.4.1. Нецікаве знання – непомітна влада 383
6.4.2. Нормальність звична й екзотична 386
6.5. Коментарі: есенціялізм, іншування, метафори 394
6.5.1. Есенціялізм і його метафори 394
6.5.2. Іншування чужинців 397
6.5.3. Іншування етнічних меншин 402
6.6. Висновки 405
7. Нормалізація амбівалентности, іґнорування різноманітности: мова та мововжиток 409
7.1. Мовні ідеології, нормальність та медії 409
7.2. Сучасні українські ідеології щодо мови та мововжитку 421
7.2.1. Українофони та русофони 423
7.2.2. Центристська альтернатива 429
7.3. Представлення питань мововжитку в центристських медіях 434
7.3.1. Нормальність україномовности 436
7.3.2. Нормальність російськомовности 448
7.3.3. Поза межами нормальности 452
7.4. Власний мововжиток (центристських) медій 460
7.4.1. Практики використання української та російської мов 460
7.4.2. Медійний дискурс щодо медійної мови 467
7.5. Вплив центризму на альтернативні дискурси 478
7.6. Висновки 489
7.7. Після висновків 493
8. Творення ненормальности: планована реформа правопису 499
8.1. Моральні паніки, дискурсивні кризи, ненормальності 499
8.2. Правопис та мовні ідеології 509
8.2.1. Ідеологічні чинники правописного вибору 509
8.2.2. Ідеологічна історія правопису української мови 513
8.3. Дискурсивна структура медійної кампанії кінця 2000 – початку 2001 року 522
8.3.1. Вибір способу представлення планованої реформи 523
8.3.2. Перше повідомлення про незвичайну подію 526
8.3.3. Продовження розмови на актуальну тему 532
8.4. Арґументи й ідеології критичного наративу 541
8.5. Висновки 549
9. Прикінцеві зауваги 557
9.1. Українські медії за Кучми та Ющенка 557
9.2. Медійний дискурс між відбиванням і творенням 562
9.3. Що далі? 564
Джерела й ориґінали іншомовних цитат 569
Література 603
Покажчики 625
Список таблиць, малюнків та ілюстрацій 653
