Нариси з історії нашої культури

Маланюк Євген Филимонович — видатний український поет, критик і публіцист. Народився 20 січня 1897 року на хуторі біля Архонгороду на Херсонщині в козацько-чумацькій родині. Закінчив Єлисаветградське реальне училище, вчився в Петербурзькому політехнічному інституті. Мобілізований на початку першої світової війни в царську армію, він перейшов на бік Української Народної Республіки, з армією якої у 1920 році відбув на еміграцію, спочатку в Польщу, потім у Чехо-Словаччину. Закінчив Подєбрадську українську господарську академію (1923), працював інженером у Празі і Варшаві. 1945 року перебрався до Німечини, був учителем української таборової гімназії в Регенсбурзі, 1949 року виїхав до Америки, оселився в Нью-Йорку, де й помер 16 лютого 1968 року. Маланюк один із найактивніших і найпомітніших поетів української еміграції 20-60-х років. Він автор поетичних збірок «Стилет і стилос» (По-дебради, 1925), «Гербарій» (Гамбург, 1926), «Земля й залізо» (Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934), «Перстень Полікрата» (Львів, 1939), «Вибрані поезії» (Львів-Краків, 1943), «Влада» (Філадельфія, 1951), «П’ята симфонія» (Філадельфія, 1954), «Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954), «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959), «Серпень» (Нью-Йорк, 1964), «Перстень і посох» (Мюнхен, 1972). Крім того, написав низку есе, літературно-критичних та публіцистичних статей і брошур («Нариси з історії нашої культури», 1954; «До проблем большевизму», 1956; «Малоросійство», 1959; «Illustrissimus dominus Mazeра», 1961 та ін., зібраних у «Книзі спостережень» (тт. I-II, Торонто, 1962, 1966).